Алфавіт і словник

Алфавіт і словник

Програма на мові Паскаль формується за допомогою набору знаків, що утворюють алфавіт мови, і складається з літер, десяткових і шістнадцяткових цифр і спеціальних символів. У якості літер використовуються великі та малі літери латинського алфавіту:
a b c d e f g h і j k l m n o p q r s t u v w x y z
A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z і знак підкреслення.
У якості десяткових цифр:
1 2 3 4 5 6 7 8 9 0

При написанні програм застосовуються спеціальні символи:
+ плюс
- мінус
* зірочка (знак множення)
/ знак ділення
= дорівнює
> більше
< менше
# номер
$ знак грошової одиниці
[ ] квадратні дужки
( ) круглі дужки
{} фігурні дужки
. крапка
, кома
: двокрапка
; крапка з комою
' апостроф
^ тильда
@ комерційне а

Комбінації спеціальних символів можуть утворювати складені символи:
:= присвоювання
<> не дорівнює
.. діапазон значень
(* *) альтернатива { }
(..) альтернатива [ ]
<= менше або дорівнює
>= більше або дорівнює

Неподільні послідовності символів утворюють слова, що несуть певний зміст у програмі. Слова відділяються розділовими символами, у якості яких може використовуватись проміжок, кома, символ кінця рядка, коментар.
Слова поділяються на:

• стандартні,
• зарезервовані,
• ідентифікатори користувача.

Зарезервовані слова є складовою частиною мови, мають фіксоване написання і назавжди визначений зміст.
Наприклад: begin, else, function, goto, end, program і т.д.

Стандартні слова призначені для заздалегідь визначених розробником мови типів даних, констант, процедур і функцій (наприклад, sin, cos, Pi).

Ідентифікатори користувача використовуються для позначення констант, змінних, процедур і функцій, що визначені самим програмістом. Зарезервований ідентифікатор можна перевизначити, але це може привести до помилки, тому краще цього не робити. Існують загальні правила написання ідентифікаторів:

1. Ідентифікатор починається тільки з літери або знака підкреслення.
2. Ідентифікатор може складатися з літер, цифр і знака підкреслення.
3. Між двома ідентифікаторами повинен бути хоча б один розділовий знак.
4. Максимальна довжина ідентифікатора 127 символів, але значущими є тільки 63 символи.

При написанні можна використовувати як великі, так і малі літери. Компілятор не визначає різниці між ними

Правила оформлення програм (пунктуації):

1. Крапка з комою не ставиться після begin і перед end, тому що ці слова є операторними дужками, а не операторами.
2. Крапка з комою розділяє оператори. Її відсутність між операторами викликає помилку компіляції. Наявність між операторами декількох крапок з комою не є помилкою, тому що компілятор сприймає їх як ознаку наявності порожніх операторів.
3. При використанні вкладених структур може виникнути ситуація: end end end; У цьому випадку крапка з комою ставиться тільки після останнього end. А наприкінці програми крапка з комою взагалі не ставиться.
4. В операторах циклу крапка з комою не ставиться після while, repeat, do і перед until.
5. В умовних операторах крапка з комою не ставиться після then і перед else.