Мова програмування. Особливості та призначення. Алфавіт мови програмування

Мова програмування - це один з способів подачі алгоритму, що розрахований на виконавця комп'ютер (тут доречно згадати з дітьми взагалі що таке алгоритм, його властивості та форми подачі).
Будь-яка мова програмування характеризується трьома основними складовими: алфавіт, синтаксис і семантика.
Сукупність символів, які дозволяється використовувати при побудові опису програм мовою програмування, називають алфавітом цієї мови.
Сукупність правил (опису) побудови вказівок алгоритмів деякою мовою програмування називають синтаксисом мови програмування.
Правила семантики пояснюють, яке смислове значення має кожний опис і які дії повинен виконати комп'ютер під час виконання кожної команди.
В будь-якій мові програмування можна виділити чотири типи елементів, що використовуються при побудові описів програм:

• символи,
  
• слова,
  
• вирази,
  
• команди (оператори).
  

Символи мови - це основні нероздільні знаки, за допомогою яких описуються програми і дані.
Слова мови - структури, що утворені із символів алфавіту мови програмування і мають певний зміст. Слова - це імена змінних та констант, числа, службові слова та ін.
Вираз - це текст, що задає правило обчислення одного значення величини. Якщо одержуване значення числове, то вираз називають арифметичним, якщо значення логічне, то вираз називають логічним або бульовим, якщо одержуване значення - текст, то вираз називають літерним.
Команда - це вказівка про виконання деякої дії. При написанні програм команди називають операторами, а величини, що використані в команді - операндами.
Скінчена послідовність виконуваних одна за одною команд називається серією команд. Серія може складатися із однієї команди і навіть бути порожньою.

Алфавіт і словник мови.
Програма на мові Паскаль формується за допомогою набору знаків, що утворюють алфавіт мови, і складається з літер, десяткових і шістнадцяткових цифр і спеціальних символів.
У якості літер використовуються великі та малі літери латинського алфавіту:
a b c d e f g h і j k l m n o p q r s t u v w x y z
A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
і знак підкреслення.
У якості десяткових цифр:
1 2 3 4 5 6 7 8 9 0
Шістнадцяткові цифри будуються з десяткових цифр і літер від A до F (або від a до f).
При написанні програм застосовуються спеціальні символи:

+ плюс
- мінус
* зірочка (знак множення)
/ знак ділення
= дорівнює
> більше
< менше
# номер
$ знак грошової одиниці
[ ] квадратні дужки
( ) круглі дужки
{} фігурні дужки
. крапка
, кома
: двокрапка
; крапка з комою
' апостроф
^ тильда
@ комерційне а
проміжок
Комбінації спеціальних символів можуть утворювати складені символи:
:= присвоювання
<> не дорівнює
.. діапазон значень
(* *) альтернатива { }
(..) альтернатива [ ]
<= менше або дорівнює
>= більше або дорівнює

Неподільні послідовності символів утворюють слова, що несуть певний зміст у програмі. Слова відділяються розділовими символами, у якості яких може використовуватись проміжок, кома, символ кінця рядка, коментар.
Слова поділяються на:

• стандартні,
• зарезервовані,
  
• ідентифікатори користувача.

Зарезервовані слова є складовою частиною мови, мають фіксоване написання і назавжди визначений зміст. Наприклад: begin, else, function, goto, end, program і т.д.
Стандартні слова призначені для заздалегідь визначених розробником мови типів даних, констант, процедур і функцій (наприклад, sin, cos, Pi). Зарезервований ідентифікатор можна перевизначити, але це може привести до помилки, тому краще цього не робити.
Ідентифікатори користувача використовуються для позначення констант, змінних, процедур і функцій, що визначені самим програмістом. Існують загальні правила написання ідентифікаторів:

1. Ідентифікатор починається тільки з літери або знака підкреслення.
2. Ідентифікатор може складатися з літер, цифр і знака підкреслення.
3. Між двома ідентифікаторами повинен бути хоча б один розділовий знак.
4. Максимальна довжина ідентифікатора 127 символів, але значущими є тільки 63 символи.

При написанні можна використовувати як великі, так і малі літери. Компілятор не визначає різниці між ними

Правила оформлення програм (пунктуації):

1. Крапка з комою не ставиться після begin і перед end, тому що ці слова є операторними дужками, а не операторами.
2. Крапка з комою розділяє оператори. Її відсутність між операторами викликає помилку компіляції. Наявність між операторами декількох крапок з комою не є помилкою, тому що компілятор сприймає їх як ознаку наявності порожніх операторів.
3. При використанні вкладених структур може виникнути ситуація:
       end
    end
end;
У цьому випадку крапка з комою ставиться тільки після останнього end. А наприкінці програми крапка з комою взагалі не ставиться.
4. В операторах циклу крапка з комою не ставиться після while, repeat, do і перед until.
5. В умовних операторах крапка з комою не ставиться після then і перед else.