21 сiчня 2011 р.

Світлій пам’яті Юлії Бабак-Рябчиської присвячується…

Комаровська Катя

Кажуть людина живе доти, доки живе про неї пам’ять. Це ніби сказано про нашу славну землячку, талановиту спортсменку, олімпійську чемпіонку –Юлію Рябчинську. Енергійна, життєрадісна, працьовита вона сягнула немислимих висот, освітивши такий несправедливо короткий життєвий шлях…

Вечір пам’яті зібрав майже всю Піщанку: знайомі, однокласники, односельчани, учні нашої школи, високоповажні гості, затамувавши подих, згадували, «гортали сторінки велично-трагічного життя Юлії Бабак-Рябчинської»…

Передчасно згасла яскрава зіронька самобутнього і багатогранного таланту, надія всієї України. З газетних публікацій, книг ми знали про славну односельчанку, як про надзвичайно талановиту спортсменку. Сьогодні ж почули теплі і щирі спогади друзів, однокласників про чесну і справедливу, працьовиту і веселу оптимістку, самостійну і відповідальну в усьому: «Спогади про Юлю залишились найкращі. Її не можна було не любити», - згадувала Неля Глазовська; «Ми завжди дивувалися: звідки у цієї дівчини стілки сил, наполегливості? На лижних кросах вона обходила дужих хлопців, ніколи не робила скидки на те, що вона - дівчина», - підкреслював Федір Козліков.

Перша велика Юлина перемога – срібна медаль і норматив майстра спорту на чемпіонаті України в Донецьку весною 1968 року. Перші свої перемоги Юля одержала у Вінниці. І вивів її на шлях великого спорту тренер Анатолій Михайлович Іванов. Спортивний сезон 1971 року закінчився для неї успішно: золота медаль чемпіонату Радянського Союзу в естафеті 4х500 м, а також на байдарці – четвірці – дистанція 500 м, золоті медалі і титули чемпіонки світу та Європи. 500 метрів – її улюблена дистанція.

Почалася підготовка до Олімпійських ігор 1972 року у Мюнхені. Тренерська рада вирішує: Юля буде виступати на байдарці – одиночці.

Фінал Олімпіади 1972 року. Дали старт. Юля задала темп 132 удари за хвилину! Дистанція все та ж – 500 метрів. 250 метрів – перша, 300 метрів – перша. Раптом щось з Юлею сталося. Правда, помітили це тільки спеціалісти. Пізніше Юля намагалася згадати свої відчуття: «Щось скувало мене; відчуваю: зводить ноги. Я ніби засинаю..»

Залишилось 50 метрів. Її вже наздоганяють. І тут Юлю ніби током пробило: «Господи, та що ж це я?». І як уві сні почула гонг. Один! Другий! Третій! Це прийшли до фінішу її суперниці, а перший гонг ударив в честь Юлі, але його вона не чула.

Це була щаслива мить!

Що таке 0,9 секунди перед найближчою суперницею, від якої відірвалась Юля? Мить, коли не встигнеш і слова сказати. На фініші це виразилось в 4-х метрах переваги.

На прийомі у Кремлі Юлю і її тренера Антоніну Середіну нагородили орденами «Знак пошани».

Потім був прийом олімпійців у Києві і великий концерт на їх честь. Для всіх було несподіванкою, коли Юрій Гуляєв, чий чудовий баритон у ті роки чарував усіх, з’явився на сцені з Юлею. Вони заспівали дуетом. Від овацій, здавалося, здригнулися стіни. В цих оваціях було щире захоплення її талантом, гордість за неї, любов і визнання.

5 жовтня 1972 року Піщанська СШ зустрічала олімпійську чемпіонку. Їй було 27, а до неї зверталися – Юлія Петрівна. Вона ніяковіла, соромилася і врешті-решт попросила: «Називайте мене просто Юлею». Не хизувалася своїми успіхами, але й не казала, що все їй далося легко.

Олімпійські ігри завершились. Та розслаблятись було ніколи. Розпочались нові тренування, підготовка до майбутніх перемог… 13 січня 1973 року для спортсменів-байдарочників був звичайний тренувальний день в Грузії поблизу міста Поті. Закінчивши тренування, Юля відправилась на базу по гірській річці Капарча. Її тренер Антоніна Середіна затрималась, а через декілька хвилин, сівши в байдарку, стала наздоганяти Юлю. Попереду помітила перевернуту байдарку (а на тренуваннях таке часто трапляється) і плаваючу шапочку, яка ще не встигла намокнути. Ніхто не бачив, як це сталося. А гірська річка понесла свою страшну таємницю до синього моря. Медекспертиза установила: смерть наступила в результаті спазму дихальних шляхів.

Як сказала Валентина Олександрівна Єдакіна, «тут можна було б поставити крапку… Та життя саме диктує нові й нові сторінки книги пам’яті Юлії.» Починаючи з 1973 року в Москві на веслувальному каналі в Крилатському проводився меморіал пам’яті Юлії Рябчинської – міжнародні змагання з веслування на байдарках і каное.

З розпадом Радянського Союзу турнір почав проводитися в Тернополі, Дніпропетровську, Житомирі, а згодом, завдяки наполегливості Геннадія Павловича Дяченка – в Одесі.

А вдома, в Піщанці, ми кожного року в день народження Юлії проводимо екскурсії в музеї чемпіонки, яка прославила рідне село далеко за межами країни, проводимо турніри, змагання пам’яті Юлії Рябчинської. Цьорічний турнір з баскетболу виграла збірна нашої школи, наші вчителі-спортсмени були відзначені почесними грамотами за внесок у розвиток спорту (Сатановська А.Б., Свєчніков Г.Ф.). Глядацьку симпатію завоювали ведучі, учасники вечору – учні 10-11 класів і танцювальний колектив для дорослих «Берегиня» (художній керівник – Ільченко О. І.).